"ачё в стоимость билета не входит парашют?",-
виникло логічне запитання у Сковородкіна, коли поповз дим.
Так вже був наскоро намантикан світ, шо як таранять
автобус, то так шоб залізо вигиналось як приз до рук, як зривається підлога в
тролейбусі, то таки під ногами, Л. верещить, люди скачуть шо котики, а Саша
дивиться у швидку порожнечу і збагачує світогляд ясними краплями адреналіну. А
швидка порожнеча ажніяк не дивиться в очі, пиздять писуни... Задимивсь літак
прямо десь над головою, а парашут ніхуя в вартість квитка не вписан.
Сковородкін оглянув салон. Всі як один дивилися на
розповзаючийся дим, ні кваку паніки як в блокбастері, ні єбанашки з молитвою
наперециць.
І ще якась дуже важлива думка десь майнула і заникалась.
Саша придививсь, які гарні хмарки за вікном, прозора сонячна ватка, прям дыши і
дихай, хай йому повилазе. Шо ж воно таке за думко таке недолякане, десь
ховається звіркувате?
З кабіни вийшов пілот, споглянув на дим, на пасажирів, знову
на дим, шось подумав і з розумінням на обличчі повернувся рулити далі. Чи
диспетчерити.
Може борги якісь на Землі? Та хуйня, по модулю в плюсі.
Любов? Нє, канєшно не наїбавсь, але то найобка для КЗ нервових систем в
довічному мерехтінні космоса. Тим паче Л. технічно в відставці, а з Т. він ще не знайом. А
до кохання до нестями з Д., яка йому заздалегідь примарилась на дверях туалету
ще не 1 рік. Схоже, ніяких справ на Землі не полишено. Утюг не вмикав. Рибок в Дніпрі покормив.
"Оф!"- мисля була чотка і як завжди
раціональна. Шоб люди не вбивались на літаках не про хуй собачий, кожен мав би
вистрибувати, де йому ближче, а аси най вже злітають і заземляються хай з ним хоч
задком, хоч бочком, хоч бочкою.
Ось така світла рацуха осяяла Сковородкіна,
розсівшегося згідно купленого квитка до упору. А стюардеси, гіпнотизуючи уніформами,
випихували б новачків і тремтячків. А багаж – то тягар бідолах. Ну шо там, де
ти пресся, може не існувать, шоб таке саме з собою тягти?! Йожики бля. І на цьому він остаточно заспокоївся.
Немає коментарів:
Дописати коментар